Публіцист, політичний діяч і пропагандист, який активно просуває наративи, що виправдовують агресію російської федерації проти України, який відіграє помітну роль у поширенні дезінформації, спрямованої на дискредитацію української держави, її збройних сил і міжнародної підтримки України.
Очолює некомерційний фонд "Дослідження проблем демократії" та є членом Громадської палати російської федерації. Також є керівником так званого "Міжнародного громадського трибуналу з розслідування злочинів українських неонацистів" — псевдоюридичної структури, яка не визнається жодною авторитетною міжнародною організацією та використовується як інструмент російської пропаганди.
У своїх виступах і публікаціях Григор’єв регулярно звинувачує Україну у "злочинах проти мирного населення", зокрема в курській області рф, а також у порушенні Женевських конвенцій щодо поводження з військовополоненими. Він поширює фейкову інформацію про нібито "звірства" українських військових у Маріуполі та Сєвєродонецьку, а також просуває вигадані тези про створення "біологічних лабораторій" на території України.
Є автором низки публікацій, які мають виразно пропагандистський характер. Зокрема, у книгах "Крим: історія повернення" та "Звичайний фашизм: військові злочини українських силовиків (2014–2016)" виправдовує окупацію Криму, підтримує незаконні збройні формування так званих "ДНР" і "ЛНР", а також заперечує участь регулярних підрозділів збройних сил рф у війні на сході України.
За активну участь у реалізації державної інформаційної політики рф Григор’єв був відзначений низкою нагород, зокрема медаллю ордена "За заслуги перед вітчизною" ІІ ступеня, почесною грамотою президента рф та медаллю "Учаснику бойових дій у Сирії". Ці відзнаки свідчать про його тісну інтеграцію в державну систему інформаційного впливу та підтримку зовнішньополітичних і воєнних кампаній рф.